• +380 67 929 2771
  • info@medbat.org.ua
  • 23 Червня 2018
  • 206
  • 0

Рекордсменка України з паралімпійського пауерліфтингу Наталія Олійник: “Я – українка! Я в Україні живу і буду жити надалі”

Десять років тому з молодою попаснянкою, мамою п’ятирічної дитини, сталася біда – складний перелом хребта після падіння з висоти. Здавалося, що разом з хребтом зламалося життя. Біль, відчай та апатія. Рідні не втрачали надію: набудували їй різних тренажерів – усе гадали, що Наталія підніметься. Але після численних операцій на хребті вона зрозуміла: “Я в інвалідному візку, іншою все одно не стану”. Від депресії її врятувала дочка і спорт. Сьогодні Наталія Олійник – срібний призер останнього чемпіонату Європи з паралімпійського пауерліфтингу і третя у світі у ваговій категорії 67 кг. Її срібна медаль, безумовно, стала вагомим внеском у загальнокомандну перемогу української збірної. Під час тих змагань вона також встановила новий рекорд України – 120 кг у жимі.

Ми зустрілися в її палаті Київської міської клінічної лікарні № 2 “Опіковий центр” за тиждень після операції по закриттю пролежневого масиву власною шкірою. У столичній лікарні Наталія опинилася завдяки збігу обставин. У лютому в Попаснянській центральній районній лікарні в рамках ротації Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова працював заступник головного лікаря КМКЛ №2 з хірургічної частини, хірург і комбустіолог Сергій Стаскевич. Наталія прийшла на прийом до київського лікаря буквально напередодні завершення його ротації. Він оглянув паралімпійку і сказав, що зможе їй допомогти, якщо вона приїде до Києва.

Дівчина тоді не знала про ПДМШ як такий, але чула, що до міста постійно приїжджають лікарі-добровольці з інших регіонів України. “Попасна – маленьке містечко. Всі знають усе. Я прийшла до лікарні й наполягла, щоб мене оглянув саме він, – згадує Наталія. – Ми обмінялися телефонами, і він сказав: “Приїжджай коли зможеш – буде лікування”. Я зв’язалася з ним перед чемпіонатом Європи наприкінці травня у Франції. Ми це питання обговорили, і коли я летіла на чемпіонат, він уже знав, що я маю приїхати певного числа”.

За словами Сергія Стаскевича, Наталія мала дуже серйозну проблему, яка без операції не тільки поставила б хрест на її спортивній кар’єрі, але й призвела б до ускладнень, зниження працездатності та багатьох інших негативних наслідків. “Дефект був серйозний, дуже великий. Він їй заважав, обмежував функціональні, фізичні та соціальні можливості”, – каже хірург.

До лікарні Наталія приїхала прямо з літака разом зі своїми нагородами: “З Борисполя поїхала на залізничний вокзал. Там мене зустріла мама – і одразу сюди”.

Операцію Наталії Сергій Стаскевич робив разом з Андрієм Жерновим, завідувачем відділення реконструктивної хірургії. “Операція була складною та довгою, – розповідає Сергій. – Ми оперували десь три з половиною години. Але нам усе вдалося”.

Ситуація з Наталією ускладнювалася тим, що через ушкодження хребта була порушена іннервація. Як правило, такі хворі важко одужують, бо через відсутність іннервації судини дуже погано заживляються. “Попри це, завдяки її волі та нашому великому бажанню та співучасті у неї поки все слава богу, і вона зможе продовжити займатися спортом”, – сподівається Сергій Стаскевич. Принаймні їй уже дозволили сідати у візок, і вона із задоволенням виїжджає на вулицю.

Можливість продовжити заняття спортом для Наталії Олійник означає набагато більше, ніж спортивні амбіції. До тієї страшної травми дівчина спортом не займалася, “просто працювала, як усі люди”. Але саме спорт – і, звісно, дочка – допоміг їй подолати той “біль, відчай та апатію”, які вона відчувала після того, як сталося нещастя.

“Знаєте, було дуже складно, – розповідає її тітка, Раїса Федорівна Нещадімова, яка була присутня під час інтерв’ю. – У неї була так порушена нервова система, що ми не могли її нічим заспокоїти, усе їй було не так. Вона не хотіла жити – не бачила сенсу, нічого не хотіла. Допоміг їй тренер. Привів її до спортзалу, вона почала займатися і поставила перед собою спортивну мету. Каже: “Я в інвалідному візку, іншою все одно не стану”. І вона досягає мети. Багато їздить – довше двох місяців вдома не затримується”.

У цьому році Наталія вже взяла участь у трьох змаганнях: кубок світу в Об’єднаних Арабських Еміратах, відкритий чемпіонат Європи у Франції та чемпіонат України. Восени збирається позмагатися за кубок України. Без медалей не повертається, але на запитання про своє найвище досягнення відповідає: “Мабуть, те, що навчилася заново жити після травми”.

Наталія тренується тричі на тиждень по три години. Іноді дорогою зі спортзалу потрапляє під обстріли. Чи не страшно? Зізнається: “Так, були страшні моменти, особливо в 2015 році. Здавалося, що у тебе над головою щось летить. Але я завжди їздила до спортзалу, не кидала тренування, хоча було і страшно, і небезпечно”.

“Зараз уже трохи легше, приєднується до розмови Раїса Федорівна. – Але страх… У кожного вже порушена нервова система. Десь поруч щось гримне чи бахне – і ми вже готові, як нас учили, лягати, сховати голову й лежати. Ось зараз я у Києві. У нас там щодня стріляють, але ми вже не дивимося у вікно, вже звикли. А тут, у лікарні, якщо двері грюкнуть, починає трусити від страху. Незрозуміло, чому тут?”

Наталія Олійник – корінна попаснянка. Все життя прожила в Попасній. Навіть під час окупації та потім у період інтенсивних обстрілів вони з дочкою нікуди не виїжджали. Спускалися до підвалу, лежали на підлозі.

Наскільки складно людині з травмою хребта спуститися до підвалу під час обстрілу можна лише здогадуватися. Але й без обстрілів доводиться стикатися з проблемами. “Я живу в такому районі, з якого дуже важко одній на візку кудись виїжджати, – пояснює Наталія. – Там такий крутий схил, що я не виїду сама за всього бажання. Навіть з власного будинку треба спускатись сходами. Хоча, звісно, подолати можна все – було б бажання…” Нагадую, що мужня дівчина тричі на тиждень їздить на тренування.

Схоже, що останню проблему незабаром буде вирішено. Попаснянський міський голова Юрій Онищенко обіцяв Наталії нову квартиру, аби вона спокійно могла дістатися спортзалу. “Раніше не траплялося підходящих варіантів, а тепер знайшли неподалік від спортзалу. На першому поверсі. Квартиру я вже дивилася”, – каже Наталія.

Крім того, міська влада виділяє гроші рекордсменці України на спортивне харчування. Під час лікування в Києві дівчиною також опікується Благодійний фонд “Крила Перемоги”, який покрив додаткові витрати на медикаменти та посилене харчування, а також збирає гроші на післяопераційну реабілітацію. (Головою цього фонду є Вікторія Крамаренко – заступник головного лікаря КМКЛ №2 з питань медсестринства та активна учасниця ПДМШ.)

Про будь-яку допомогу з боку держави Наталія не згадувала.

Спорт – не єдине, що допомагає Наталії Олійник жити після травми. Коли це сталося, її дочці Насті було лише п’ять. “Для мене це теж був психологічний момент, – згадує Наталія. – Мама мені каже: “Наталя, у тебе маленька дочка. У будь-якому разі ти мусиш триматися й допомагати дитині”. І я подумала: мати права, не треба, як кажуть, “жувати соплі”. Треба боротися – що б там не було, і як би не було”.

Зараз Насті 15 років. Вона закінчила музичну школу в Попасній, вступає до музичного ліцею.

“У мене чудові стосунки з дочкою. Вона завжди поруч, – каже Наталія. – Їй довелося швидко подорослішати. Ви не повірите: маленька дитина мені в усьому допомагала. Водички мамі принесе, зробить, що їй кажу”.

Раїса Федорівна підтверджує: “Виросла просто на очах. І дрова носила, щоб пічку топити. І дивилась за мамою. Якщо щось складне, бігла до батьків Наталі й кликала на допомогу бабусю чи дідуся. А так – все сама”.

Наостанок я запитав Наталію, чи погодилась би вона виступати за Росію, якби їй запропонували спокусливі умови. “Я – українка! Я в Україні живу і буду жити надалі”, – відповіла паралімпіська спортсменка з Попасної.

Збірна України – чемпіон Європи-2018 з паралімпійського пауерліфтингу в командному заліку. Наталія Олійник – друга зліва в другому ряду

Олександр Железняк

У статті використані фото автора та з відкритих джерел: National Sports Committee for the Disabled of Ukraine, Paralympic Committee і Viktoriia Kramarenko

Leave a Comment:

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

  • Телефон
    +380 67 929 2771


© Copyright 2017 ПДМШ