• +380 66 681 1425
  • info@medbat.org.ua
  • 19 Травня 2017
  • 28
  • 0

Головний офтальмолог країни Оксана Вітовська “Ми працювали в такому темпі, що мені було не до того, знають чи не знають про мій статус”

Участь у спеціалізованому “дитячому медичному десанті” Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова головного офтальмолога Міністерства охорони здоров’я України – річ неординарна. З понеділка професор, завідувач кафедри офтальмології Національного медичного університету імені О.О.Богомольця, Заслужений лікар України Оксана Вітовська разом із сімома іншими членами команди ПДМШ проводить профілактичні огляди дітей в Рубіжному на Луганщині, а ще виконує свої адміністративні функції –ознайомлюється з офтальмологічною службою регіону, її основними проблемами.

У вівторок я чемно дочекався кінця робочого дня, аби зв’язатися телефоном з пані Оксаною і розпитати про її враження від роботи з командою ПДМШ взагалі та в Рубіжному зокрема. Але Сергій Петрик, ініціатор спеціалізованих десантів шпиталю та учасник усіх таких місій, повідомив, що після роботи вона поїхала до Сєвєродонецька, де мала зустрітися з керівництвом у сфері охорони здоров’я міста.

Після повернення до Рубіжного Оксана Петрівна погодилась відповісти на мої запитання. Я боявся, що вона буде втомленою (може, й була – мала бути!) і обмежиться якимись загальними фразами, аби якнайшвидше мене спекатися. Як виявилося, головний офтальмолог країни – людина напрочуд приємна, чемна, щира, комунікабельна. Відчувається, що вона любить свою справу і вболіває за неї.

Утім, судіть самі…

Чому ви поїхали до Рубіжного?

Прийняла таке рішення, коли Сергій Петрик попросив знайти офтальмолога для чергової місії. Чому? По-перше, ми – лікарі, надавали допомогу постраждалим на Майдані – вони проходили через нашу клініку, через кафедру, через відділення. Ми допомагали тим, хто потребує реабілітації. Тому, як лікар, для себе вирішила, що треба їхати й допомагати.

По-друге, як головний офтальмолог МОЗ, вважала, що потрібно поїхати й побачити на власні очі, що відбувається, які проблеми існують в офтальмологічній службі в цьому регіоні – можливо, це допоможе удосконалити надання медичної допомоги.

Ну і, по-третє, як мати – бо йшлося про дітей, а у мене самої двоє. І мені хотілося, щоб ця малеча дивилася на світ своїми відкритими, яскравими очима, щоб вони зростали в любові, турботі, відчули це все.

Ви брали участь у проведенні профілактичних оглядів дітей. Які ваші перші враження від роботи в Рубіжному?

По-перше, хочу сказати про організацію. Дуже дякую місцевій владі, яка нас підтримала й допомогла організувати роботу. І, безумовно, дякую “батькам-організаторам” цієї місії – ПДМШ, тому що це – велика справа. Уся команда працює дуже злагоджено. Низько вклоняюся цим людям, вони заслуговують на найщиріші слова подяки.

Що стосується діток, то нас чекали, потребували цієї допомоги. Зокрема ми оглядали дітей, які мають іти до школи. Це дуже важливо, бо ми виявили таких, батьки яких не підозрювали, що їхні діти мають проблеми із зором. Тяжких дітей, які потребували додаткової кваліфікованої допомоги, запросили до Києва. Інших, які потребували поглибленого огляду, спрямували до місцевих офтальмологів, щоб вони своєчасно звернулися. Бо якщо батьки не помічають, що дитина, скажімо, на одне око не бачить, то в подальшому може виникнути багато проблем.

Тому те, що ми сьогодні змогли виявити проблеми та надати рекомендації, багато чого вартує.

Що означає для Рубіжного приїзд із столиці професора, завідувача кафедри офтальмології Національного медичного університету, головного офтальмолога МОЗ України? Чи люди якось про це дізнавалися, і якщо так, як реагували?

Що це означає для Рубіжного, треба спитати у людей (сміється). У складі команди щирих, енергійних, закоханих у свою справу фахівців педіатричного десанту робила те, що вмію – виявляла хвороби очей, надавала поради, спрямовувала до суміжних спеціалістів. Окрім того, зустрілась з керівництвом міської лікарні м. Рубіжне, відвідала офтальмологічне відділення цієї лікарні, оглянули разом з лікарями відділення тяжких хворих. Плідною була зустріч також в медичному департаменті м. Сєвєродонецьк, де ми обговорили потреби офтальмологічної служби в регіоні. Ознайомилась з роботою офтальмологічного відділення лікарні Сєвєродонецька та клінік. Є над чим поміркувати.

Хочу одразу сказати, що лікарі, які тут працюють, роблять усе можливе – їм просто потрібна допомога, підтримка. Дуже важливо, що ми зустрілися й поговорили, і вони відчули, що не самі.

Ну а батьки тих діток, вони знали, що їхніх дітей оглядає головний офтальмолог країни?

Не можу вам сказати, чи вони знали про мій статус (сміється). Це не обговорювалося, бо ми стількох діток передивилися! [За перші два дні медики-добровольці оглянули близько 400 дітей з шести дитсадків і чотирьох загальноосвітніх навчальних закладів.] Ми намагалися оглянути якнайбільше, надати якнайбільше рекомендацій, відповісти на всі запитання. Тому я не цікавилася, що батькам відомо про мене – мені це було неважливо. Це ви можете спитати в них, бо в такому темпі працювали, що було не до того, чесно кажучи (сміється). А крім дітей до нас ще й дорослі йшли. Зверталися співробітники закладів, у яких ми проводили профогляд. Ми нікому не відмовляли.

Я взагалі дещо ніяковію від такої уваги ЗМІ. Тут працює команда лікарів. Серед них є керівники різного рівня. Моя точка зору така: не має значення, головний ти чи неголовний. Можеш щось зробити – треба робити.

Але з адміністративної точки зору – з точки зору зустрічей з фахівцями, керівниками медичних департаментів – гадаю, мій статус був дуже важливим.

До речі, якою мовою ви спілкувалися з дітьми – українською чи російською?

Не має різниці, якою мовою ми спілкуємось, якщо є бажання порозумітись. І українською, і російською. Хто яку краще розумів, так ми і зверталися, особливо до найменших. У цьому не було жодної проблеми. Серед дітей було багато україномовних. А якщо маленькі діти з російськомовної сім’ї не розуміли української, зверталися до них російською. Тож у нас було повне порозуміння.

Я запитав тому, що під час попередніх “дитячих медичних десантів” були випадки, коли батьки відмовлялися від профогляду їхніх дітей медиками ПДМШ.

У нас не було відмов за ці два дні, принаймні в офтальмологічній службі. До нас ніхто не прийшов і не сказав: “Я не хочу, щоб ви оглядали мою дитину”. Навпаки, до нас стояла черга.

Мабуть ми не змогли би надати допомогу такій кількості бажаючих, якщо б не допомога наших колег з клініки Візіум. Вони надали на волонтерських засадах сучасне діагностичне обладнання, допомогли з фахівцями, транспортом. Я не хочу, аби це виглядало, як реклама, але подякувати, я вважаю, потрібно.

За ці два дні не було таких випадків, про які можна сказати: “Як добре, що ми вчасно приїхали!”

Безумовно. У нас були дітки зі значним зниженням зору. Батьки навіть не підозрювали, що їхні діти бачать на 40–50 відсотків від того, як має бути. Для них це був шок і стимул звернутись за подальшою поглибленою діагностикою. Були діти з вродженими вадами. Ми надали рекомендації, бо мати не знала, як їй діяти.

Чи ви будете підтримувати зв’язки з ПДМШ у подальшому?

Гадаю, що так. Будемо думати, яким чином співпрацювати в подальшому.

А ця ідея таких мобільних бригад або десантів, як ми їх називаємо – на вашу думку її варто розвивати.

Альтернативний текстВважаю, що так. На жаль, тут, на Сході, велика кількість людей залишається без належної медичної  допомоги. Ми сьогодні обговорювали в Сєвєродонецьку кадрові проблеми, і не тільки офтальмологічної служби. Адже кадрове забезпечення в регіоні становить лише 50 відсотків. У першу чергу це стосується вузьких спеціалістів, особливо в педіатрії (ортопеди, дитячі хірурги, неврологи, тощо). Тобто існує кадровий голод, і такі мобільні десанти принаймні допомагають знизити гостроту цієї проблеми та наблизити медичну допомогу до пацієнта.

Це стосується не тільки регіону, де йде війна. В інших регіонах так само існує дефіцит кадрів. Якщо казати про нашу службу, то минулого року в Україні бракувало 350 офтальмологів. Йдеться в основному про віддалені райони, ми не говоримо про обласні центри.

Така практика десантів як один з варіантів вирішення гострих питань доступності кваліфікованої медичної допомоги населенню могла би бути корисною в непростий період війни на сході України, децентралізації та реформування системи охорони здоров’я, однак, безумовно, вона не повинна замінювати щоденної, планомірної роботи закладів охорони здоров’я різного рівня на місцях.

Олександр Железняк

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

  • Телефон
    +380 66 681 1425

  • Адреса:
    01032, м. Київ, вул. Саксаганського 143а

© Copyright 2017 ПДМШ by Fresh