• +380 66 681 1425
  • info@medbat.org.ua
  • 21 Травня 2018
  • 307
  • 0

Останні п’ять днів квітневої ротації в Авдіївці лікарям ПДМШ довелося спати одягненими, в берцях, з бронежилетами під головою

Цьогорічний квітень два лікарі з Черкащини провели в Авдіївці під Донецьком – працювали в бригадах евакуації у складі медичної роти однієї дуже відомої частини ЗСУ (не називаємо, бо не впевнені, що маємо право називати). Для Вадима Козловського – заступника головного лікаря з експертизи та хірурга у Смілянській Центральній районній лікарні ім. С. Бобринської – ця ротація була вже п’ятою в рамках Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова. Станіслав Щербина – лікар-анестезіолог Черкаської обласної психіатричної лікарні у Смілі – приїхав на свою другу ротацію на сході. Але обидва вперше працювали у війську.

Їдемо до Авдіївки! Але ще не знаємо, куди саме

Вадим і Станіслав знайомі вже років 20, тож вирішили з’їздити на ротацію разом. Знали, що їдуть до Авдіївки, гадали, що до Авдіївської центральної міської лікарні, і лише в останній момент виявилося, що їх відряджено в розташування медроти. “Судячи зі зведень, у нас була найгарячіша точка. Вивозили поранених з Промзони, “Царської охоти”, Кам’янки, шахти “Бутівка”, – згадує Козловський.

Цікаво, що в лютому минулого року, коли Вадим у складі ротації ПДМШ працював у Попаснянській центральній районній лікарні на Луганщині, він з певними ревнощами поставився до того, що головна увага тоді була прикута саме до Авдіївки. “Не сперечаюся, там важко. Але у нас під Новозванівкою в трьох кілометрах від Попасної теж щодня бої”, – сказав він тоді.

Лікарі-добровольці отримали медичні рюкзаки, бронежилети, шоломи і стали працювати в бригадах евакуації: Станіслав, як анестезіолог-реаніматолог – у першій, а Вадим – у другій. “Тому важкі поранені діставалися Стасу, а у мене важких не було”, – пояснює Вадим. Утім, рази два вони їздили разом в одному екіпажі. На щастя, за місяць у них не було жодного “200-го”.

Коли ставалося поранення, евакуаційна бригада – лікар (сам або з фельдшером) і водій – приїжджали на “точку забору”, до якої поранених з поля бую вивозили на броньованій машині. Медики приймали пораненого, стабілізували його та везли до стабілізаційного пункту (пересувна операційна з рентгеном, сканером УЗД тощо) або Авдіївської лікарні. “Тобто ми привозимо, а вони вже безпосередньо оперують, приводять у “транспортабельний вид”, аби далі транспортувати до госпіталю”, – розповів Козловський.

Війна війною, а святкування Великодня – за церковним календарем 🙂

Лікарі перебували у постійній готовності протягом лічених хвилин виїхати за викликом на евакуацію, навіть навчилися миттєво одягати бронежилет – одним рухом. Менше з тим, їхніми пацієнтами ставали в основному соматичні та стоматологічні хворі, за якими теж треба було їздити, забирати, привозити. Консультували, надавали допомогу при травмах, порізах, соматичних захворюваннях. У одного з бійців була гостра алергічна реакція – його рятував Щербина. Зверталися до лікарів-добровольців і місцеві цивільні мешканці.

Хоча саме місто ворог цього разу не обстрілював, лікарям часто доводилося потрапляти під обстріли під час виїздів, і цю небезпеку треба було завжди враховувати. “На шахті “Бутівка”, під дощем, БТРи їздять полем, а нам треба їхати по дорозі, під прицілом, бо там 250–300 метрів до сепарів, – розповідає Вадим. – Нам метрів 400 треба було так їздити через міст і по дорозі. Були в броніках, у касках і на швидкості 100-110 пролітали цю ділянку, аби нас не вирахували й не почали крити”. А таке реально могло статися, бо якось медики зупинилися на Промзоні сфотографувати пам’ятник, що його самі солдати зробили захисниками “Промки”, і їх одразу почали обстрілювати з мінометів. Якби швидко звідти не поїхали, “фотосесія” могла виявитися надто дорогою.

Як каже Вадим Козловський, на 21-й день бронік вже не здається таким твердим і не заважає спати, а вибите вікно заміняє кондиціонер

З 24 до 29 квітня Вадим Козловський забезпечував медичний супровід саперів, які розміновували Донецьку фільтрувальну станцію – на самій лінії фронту. Там також потрапили під обстріл. Одного разу зупинилися на дорозі, а сапери підходять і кажуть: “А ну, хлопці, здайте назад”. Виявилося, що під машиною в асфальті застрягла 120-мм міна – увійшла в дорогу разом з хвостовиком, так, що її не помітили й стали над нею.

Останні п’ять днів ротації очікувався обстріл Авдіївки, тож лікарям довелося спати одягненими, в берцях, з бронежилетами під головою. Розосередили машини, організували чергування на випадок прориву ДРГ. Але обійшлося.

Leave a Comment:

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

  • Телефон
    +380 66 681 1425


© Copyright 2017 ПДМШ