• 0800334903
  • info@pdmsh.ua
  • Код ЄДРПОУ / USR Code 39932886
  • 22 Серпня 2023
  • 192
  • 0

Поранених до нас привозили на танку, «Крабі», «Рошелі»

Василь Яськів «Ясик», 33 роки, Тернопіль, фельдшер на «швидкій», медик кейс-еваку ПДМШ

У цивільному житті як фельдшер екстреної медичної допомоги Василь найчастіше рятує людей від серцевих нападів, високого тиску, загострення хронічних захворювань. На війні ж рятувати доводиться переважно від крововтрати внаслідок мінно-вибухових травм.

Прийнято вважати, що захід України далекий від війни, але Василь рішуче спростовує цю думку, доводячи своїм прикладом протилежне.

Одна з успішних історій порятунку, якою пишається він та його бригада – вивезений з точки евакуації поранений майор з відкритою черепно-мозковою травмою. Довізши військового живим і стабільним на стабпукнт, «Ясик» не міг стримати радості, а потім проводжав свого пацієнта поглядом до операційної і далі спостерігав, як лікарі продовжують чаклувати над військовим.

Василь охоче розповідає про свій досвід добровольця.

Про мотиви піти в добровольці ПДМШ

Я авантюрист по життю, мені подобається пробувати щось нове. З одного боку, мені хочеться докластися до нашої перемоги. З іншого – мені цікаво вчитися, отримувати новий досвід, допомагати військовим.

Це помилкове твердження, що для заходу України війни немає. На точці евакуації, де ми працюємо, я зустрічав військових із Франківська, Рівного, Тернопільщини, зі Львову. Західна Україна теж воює. Є, звісно, ті, хто ховаються, але багато й тих, хто чесно служить і працює на перемогу. А тікають на Захід, за моїми спостереженнями, якраз звідси, зі сходу.

Про зустріч із війною впритул

Це вже вдруге я так близько до війни. Спочатку я приїжджав як медик на деокуповану Херсонщину в грудні 2022-го та в січні 2023-го, допомагав цивільним. Вибухи там теж було чути, але здалеку. Ракети літали, та загалом було ОК. Але тут, на Донеччині, все ж таки більш стрьомно. Тільки дурна людина того не боїться. Але я тут, тому що вже хочеться спокою в цій країні, і я хочу сам щось для цього зробити. Перше враження – замало роботи (в серпні було відносне затишшя на фронті порівняно з липнем). Звісно тішить, що поранених не дуже багато, але хотілося б бути кориснішим для наших військових.

Про виїзди на точку евакуації

На кейс-еваку наше основне завдання – зупинити кровотечу, знеболити, налагодити венозний доступ, стабілізувати. І, звісно, довезти пораненого до стабпункту живим та бажано з кращими вітальними показниками (тиск, пульс, сатурація), ніж він потрапив до нас.

На цьому етапі з обладнання цілком достатньо пульсоксиметра, тонометра, глюкометра й об’єктивного спостереження. Але за потреби можемо і заінтубувати та надати всі інші види кваліфікованої медичної допомоги.

До нас потрапляли поранені здебільшого з «головами». Один із них – майор з відкритою черепно-мозковою травмою. Якби нас не було і до стабу його везли побратими, йому було б у рази гірше, бо в судинному руслі з’явилося більше рідини, грам на 600… Потрібна була фахова допомога. Дорога дуже погана, везти більше 40 хвилин…

Привозять поранених до нас на будь-чому – на танку, на «Крабі», на «Рошелі». Відкриваються двері, ми виходимо з бліндажа, приймаємо пацієнта… Обстрілів в тому місці нема, але вибухи чутно добре, бо до лінії зіткнення лише 2-3 км. Якщо це «виходи», то ми навіть не звертаємо на це увагу. Якщо «прильоти» – намагаємося швидко переміститися в безпечне місце. Це мене вже тут хлопці навчили розрізняти. Поки ми в машині стабілізуємо пораненого, охоронець та водій швидко збирають речі, складають старлінк.

У вільний час ми копаємо собі глибший бліндаж, маскуємо його, бо хочеться повернутися додому живими.

Чергування триває 12 годин. Десь перед 8-ою ранку приїжджаємо, після 20-ої – їдемо. Я порахував: за одне чергування можемо зробити шість вилазок і вивезти шість важких поранених. У нас поки було не більше двох за день. Але якщо буде потрібно, ми могли б з напарником працювати і цілодобово.

Про порятунок майора

Це був вибух снаряду біля нього. Військового осколком зачепило, скронево-потилична ділянка. Це була відкрита черепно-мозкова травма. Він був притомним, але приглушений, у ступорі. Він намагався менше говорити дорогою, закривав очі, але я постійно контролював його показники. Ми довезли його стабільним. Мій напарник завжди пише звіти, а я здійснюю контроль свідомості, кровотечі, інших показників, від яких залежить життя пацієнта.

Коли віддаєш пораненого на стаб – наступає момент ейфорії, що ти виконав свою місію, довіз пораненого бійця живим.

Про відношення до пацієнтів

За 13 років роботи я привчив себе не запам’ятовувати пацієнтів. Я бачив небіжчиків, мертвих дітей, намагаюся це все довго не тримати в голові. Один випадок лише не можу забути, коли дитина 2,7 років, хвора на менінгіт, померла на руках завідувачки поліклініки…

Я навчився відгороджувати себе від того, що ми бачимо. Я сприймаю це як роботу. До цього треба привчити себе, усвідомити, що ми приїхали не переживати за когось, а допомагати.

Про те, що мотивує

Мене приємно вразило, наскільки військові тут вмотивовані. Вони знають, куди вони йдуть і для чого. А ще, коли вони бачать машину ПДМШ – завжди вітаються. І це ще більше нас надихає їх рятувати.

Приїду додому, мої колеги-ухилянти будуть питати: «Ну що там, як там?» А я їм скажу: ну вас ніхто тут не тримає, поїдьте і самі подивіться.

Про те, звідки дізнався про ПДМШ

Брат мого одногрупника був у ПДМШ. Потім я дізнався, що на ротацію поїхав наш водій, який зі мною був на Херсонщині. І це для мене було останньою краплею. Я сказав собі: якщо він поїхав, чому я не можу? Повідомив жінці, що до кінця літа маю деякі справи. Виносив свої плани, зібрав документи, потім вже зізнався мамі і дружині. Я не очікував, що мама скаже: «Я б на твоєму місці те саме зробила». А дружина спочатку не дуже сприйняла, а потім теж підтримала. Ми завжди дослухаємося думок одне одного.

Про те, що відчуває після зміни

У мене бажання одне після зміни – помитися. Літо, спека, ти в броніку, в шоломі, у взутті, шкарпетках… Приїжджаєш на нашу «фазенду», як додому. Тут колектив приємний, всі мотивовані, хочуть робити свою роботу. Рідні надсилають якісь картинки, я спілкуюся з дітьми, все добре…

Приїду у вересні додому, відсвяткуємо день народження жінки, попрацюю трохи, а в жовтні візьму відпустку і, якщо мене знову приймуть, то приїду сюди знову.

Ця подорож на схід для мене – найдальша точка від дома в Україні, де я коли-небудь був. До того я тільки до Харкова доїжджав. Хотілося б звичайно побачити кордон Донецької області та колишньої Російської Федерації. Але думаю, ще буде така можливість.

 

  • Телефон
    0800334903


© Copyright 2017 ПДМШ